Якщо ви на самозабезпеченні, приїжджайте. Якщо ні, життя буде тяжким
Перший плюс: посвідка на тимчасове проживання на підставі простого бажання та відсутності проблем із законом.
Другий плюс: після отримання посвідки на постійне проживання досить легко оформити дозвіл на придбання та зберігання зброї.
На цьому плюси закінчуються.
Мінуси:
По-перше, це Латинська Америка. Тут досі грабують на вулицях із ножем, крадуть телефони й вдираються до будинків групами за попередньою змовою для пограбувань із вогнепальною зброєю в руках. Так, дуже нечасто. Так, щоб цього уникнути, достатньо жити в пристойному районі великого міста.
От тільки таких міст у всій країні... одне. Столиця. За її межами, особливо в сільській місцевості, максимум, чого варто очікувати від поліції, це місцевий аналог пузатого сільського дільничного. Особисто вам, якщо вас грабують чи вбивають, вони ніяк не допоможуть.
Друге: банки. Дається взнаки їхня містечковість, обмежена потребами маленької країни. ПІСЛЯ того, як ви отримаєте посвідку на тимчасове проживання та місцевий ID, а це зараз займає від трьох до восьми місяців, ви зможете відкрити лише місцевий рахунок-скарбничку. Ні отримати на нього SWIFT-переказ, ні зберігати на ньому понад приблизно 1 000 доларів у місцевому еквіваленті ви не зможете, доки не надасте обґрунтування для збільшення ліміту. Єдине, що працює на 100%, це шість щомісячних податкових декларацій зі сплаченими податками. Усілякі виписки із закордонних банків, контракти та інвойси нічого не дають. Місцеві банківські перевіряльники буквально впадають у ступор, коли бачать подібні речі, і відкриття рахунку, хоч особистого, хоч корпоративного, взагалі не просувається. Є випадки відкриття рахунків і за два тижні, і за два місяці, і за рік тощо. Про доступність і зручність місцевих банківських застосунків узагалі мовчу.
Третє: місцеве населення. «Транкіла, маньяна» є їхнім життєвим девізом. Необов’язковість, відсутність націленості на результат і почуття відповідальності за власні дії та роботу чекають на вас усюди в повсякденному житті. І це не перебільшення: вони ВСІ такі. Загальна концепція: наголос на соціальних зв’язках, а не на досягненні чогось. Тому всі всім друзі, а вимагати від друзів результату якось не заведено.
Четверте: медицина й освіта. Медицина погана, бо освіта погана, а освіта погана, бо дивіться пункт 3. Фармакологія туди ж. Місцева держава вважає приводом для гордості наявність кількох фабрик із виробництва ліків-дженериків і активно не допускає іноземні оригінальні медикаменти до ліцензованого продажу в країні. Місцеві ліки це російська рулетка. Подіє конкретний препарат чи ні, можете хоч на кавовій гущі ворожити. Ніхто, крім тих, хто вже пробував ті чи інші таблетки, не скаже вам, чи був ефект. Із чимось серйозним доведеться їхати до Бразилії чи Чилі й лікуватися власним коштом. Якщо хочете переїхати з дітьми, переконайтеся, що всі вони здоровенькі та міцненькі, бо набратися здоров’я тут можна лише завдяки постійному доступу до сонця.
П’яте: архітектура. Не в сенсі її краси, а в тому сенсі, що місцеві не вміють будувати ані приватні будинки, ані багатоквартирні. Теплоізоляція, шумоізоляція, ізоляція від теплообміну з ґрунтом, захист від комах: вони й гадки не мають, що це таке. Не знали 50 років тому, не знали 20 років тому й не знають зараз. Я пожив і в новій «ілітній» багатоповерхівці, і в старому приватному будинку, і у 20-річному багатоквартирному будинку. В усіх трьох ті самі проблеми, причому в однаковому масштабі. Хіба що проблему комах можна вирішити, орендувавши чи придбавши квартиру високо-високо, від п’ятого поверху й вище, а краще на три-чотири метри вище за верхівки дерев.
Шосте: місцеві «циркадні» ритми життя. Місцеві встають до світанку, починають повноцінний робочий день о 7:00 і закінчують будь-яку свідому активність о 13:00. Несвідома може тривати й до 18:00, але користі від неї нуль. Відповідно, якщо житимете поруч із більш-менш великою дорогою, школою, садочком чи чимось подібним, майте на увазі: досхочу поспати вийде лише в неділю.
Сьоме: місцевий ринок праці. Середня зарплата в країні становить приблизно 500 доларів. Вона ж мінімальна. Вона ж максимальна для 99% робочих місць. Більше за роботу «на дядька» вам ніхто не заплатить, якщо тільки ви не працюєте на одній із місцевих ІТ-галер, де сума може сягати 1 000 доларів, не є високопосадовцем або не обіймаєте високу посаду у великому місцевому бізнесі. Якщо одразу незрозуміло: жоден із цих варіантів не доступний іммігранту ані з тимчасовою, ані з постійною посвідкою на проживання. Один із наслідків: ніхто за таку роботу особливо не тримається. Працюють абияк, бо знають, що за тиждень будь-де знайдуть таку саму паскудну роботу.
Восьме: ціни на оренду житла. Про якість місцевого житлового фонду дивіться вище. Ціни вищі, ніж навіть у столиці сусідньої Бразилії. Причина в тому, що зараз у столиці будівельний бум, і певна кількість інвесторів скуповує новозбудоване житло, сподіваючись здати його за великі гроші приїжджим, яких поступово більшає. Доки кількість квартир, які щойно збудували, придбали як інвестицію та виставили в оренду, не перестане зростати, зниження цін на довгострокову оренду очікувати не варто.
Дев’яте: доступ до благ цивілізації XXI століття. Якщо коротко, його немає. Сучасні матеріали, споживчі товари, техніка, окрім електроніки на кшталт телефончиків і телевізорів, одяг та взуття відсутні як клас. Хочете новенькі кросівки для кросфіту, нормальний фільтр зворотного осмосу на кухню чи сучасні матеріали для утеплення будинку? Замовляйте за кордоном і чекайте доставки. Тут купити ніде. Є лише, умовно кажучи, «попереднє покоління». Навіть кондиціонери тут переважно продають і встановлюють такі, що перегріваються та переохолоджуються й мусять періодично вимикатися, щоб не зламатися. І це в країні, де +40 і +50 є цілком реальними показниками термометра в певні періоди. Окреме доповнення: у місцевих є навіть «власне» виробництво побутової техніки. Насправді скуповують безіменний ширвжиток із Китаю, ліплять власну емблему й продають як «зроблено в Парагваї». До нього навіть інструкцій в інтернеті не знайти, не кажучи вже про надійність, зручність користування чи якісь смарт-функції.
Десяте: особиста інформація, а точніше номер і дані вашої седули, основного документа, що посвідчує особу. Для місцевих ця інформація не приватна. Номер спокійно називають на касі для оформлення податкового вирахування, його просять усюди, де потрібно хоч для чогось зареєструватися, а дані автоматично підтягуються з реєстрів, навіть якщо ви цього не хочете. Тому всюди, де це важливо, вас ідентифікують за відбитком пальця або обличчям. Так, навіть у тренажерному залі. Враховуйте це.
Переклад перевірено редактором · Русский
Показати оригінал
Если вы на самообеспечении - приезжайте. Если нет, то житие будет тяжким
Плюс первый - ВНЖ на основании простого желания и отсутствия проблем с законом.
Плюс второй - разрешение на приобретение и хранение оружия после получения ПМЖ сделать достаточно легко.
На этом плюсы заканчиваются.
Минусы:
Во-первых, это Латинская Америка. Здесь до сих пор грабят на улицах с ножом, крадут телефоны и залезают в дома группой лиц по предварительному сговору для ограблений с огнестрельным оружием в руках. Да, очень нечасто. Да, чтобы избежать этого, достаточно жить в приличном районе большого города.
Вот только таких городов во всей стране...один. Столица. За ее пределами, особенно в сельской местности - максимум, чего стоит ожидать от полиции, это местного аналога пузатого сельского участкового. Вам лично, если вас грабят-убивают, они никак не помогут.
Второе - банки. Местечковость этих банков, ограниченных потребностями маленькой страны, дает о себе знать. ПОСЛЕ того, как вы получите ВНЖ и местный ID (а это сейчас от 3 месяцев до 8 занимает), вы сможете открыть только местный счет-копилку. Ни получить на него SWIFT, ни хранить на нем больше ~1000$ в местном эквиваленте вы не сможете, пока не принесете обоснований на увеличение лимита. Единственное, что работает 100% - 6 месячных деклараций в налоговую с оплаченными налогами. Все и всяческие выписки из зарубежных банков, контракты, инвойсы - это все от лукавого, местные проверяющие в банках натурально впадают в ступор при виде подобных вещей и дело открытия счета хоть личного хоть на компанию не двигается вообще. Есть кейсы открытия счетов и по две недели, и по два месяца, и года и так далее. Про доступность и удобство местных банковских приложений я вообще молчу.
Третье - местное население. Транкила, маньяна - их девиз по жизни. Необязательность, отсутствие нацеленности на результат, отсутствие чувства ответственности за свои действия и за свою работу - ждет вас везде в повседневной жизни. И это не преувеличение - они ВСЕ такие. Общий концепт - упор на социальные связи, а не на достижение чего-либо. Поэтому все всем друзья, а с друзей спрашивать за результат как-то не принято
Четвертое - медицина и образование. Медицина плохая, потому что образование плохое, образование плохое, потому что см. пункт 3. Фармакология идет туда же - местное государство считает поводом гордиться то, что у них есть несколько фабрик по изготовлению лекарств-дженериков и активно не пускает зарубежные оригинальные медикаменты в страну на лицензированную продажу. Местные лекарства - русская рулетка, подействует или нет конкретный препарат - можете хоть на кофейной гуще гадать, никто вам кроме уже попробовавших те или иные таблетки не скажет, был эффект или нет. За чем-то серьезным - ехать в Бразилию или Чили и делать за свои деньги. С детьми если хотите переехать - убедитесь, что они у вас все здоровенькие и крепенькие, потому что набраться здоровья здесь можно только за счет постоянного доступа к солнцу
Пятое - архитектура. Не в смысле красивости ее, а в смысле местные не умеют строить ни дома, ни многоквартирники. Теплоизоляция, шумоизоляция, изоляция от теплообмена с грунтом, изоляция от насекомых - они в душе не знают, что это все такое. Не знали этого 50 лет назад, не знали этого 20 лет назад и не знают сейчас - я пожил и в новом "илитном" многоквартирнике, и в старом жилом фонде на земле и в многоквартирнике 20 лет отроду - во всех трех одни и те же проблемы, причем в одних и тех же размерах. Разве что проблема насекомых решается съемом или покупкой квартиры высокоо-высоко (от 5 этажа и выше, а лучше - на три-четыре метра выше макушек деревьев)
Шестое - местные "циркадные" ритмы жизни. Местные встают до рассвета, начинают свой полноценный рабочий день в 7.00 и заканчивают любую сознательную активность в 13.00 (бессознательная может длиться и до 18.00, но толку от нее ноль). Соответственно, если будете жить рядом с более-менее крупной дорогой, школой, садиком, еще чем - имейте в виду, поспать всласть получится только в воскресенье.
Седьмое - местный рынок труда. Средняя зарплата по стране около 500$. Она же и минимальная. Она же и максимальная для 99% работ. Больше этого вам за работу "на дядю" никто не заплатит, если только вы не работаете на одну из местных ИТ-галер (тогда ценник может достигать 1000$), местный чиновник высокого уровня или не работаете на высокой должности в местном крупном бизнесе. Если сразу непонятно - ни один из этих вариантов для иммигранта ни на ВНЖ, ни на ПМЖ невозможен. Как частное следствие этого - никто за такую работу особо не держится, работают на пофиг, потому что знают, что могут найти настолько же дрянную работу за неделю где угодно.
Восьмое - цены на аренду жилья. Качество местного жилого фонда см. выше. Ценник на него выше, чем даже в столице соседней Бразилии. Вызвано тем, что сейчас в столице строительный бум и некоторое количество инвесторов скупает новопостроенное жилье в надеждке сдать его за многоденег приезжим, количество которых постепенно увеличивается. Пока количество таких квартир, которые вот только что построены, выкуплены как инвестиция и выставлены в аренду, не перестанет расти, ожидать снижения цен на долгосрочную аренду не стоит.
Девятое - доступ к благам цивилизации 21 века. Если коротко - отсутствует. Современные материалы, потребительские товары, техника (за исключением электроники типа телефончиков, телевизоров и прочего), одежда, обувь - отсутствуют как класс. Хотите новенькие кроссовки для кроссфита, а может фильтр обратного осмоса нормальный на кухню, или может хотите отделать современными материалами свой дом для изоляции? Заказывайте за рубежом и ждите, пока привезут. Здесь купить негде. Только, условно говоря, "предыдущее поколение". Даже кондиционеры здесь в основном продаются и устанавливаются такие, что перегреваются и переохлаждаются и вынуждены периодически вырубаться, чтобы не выйти из строя. И это в стране, где +40 и +50 вполне реальные цифры на термометре в некоторые периоды. Да, частное дополнение к этому пункту - у местных есть даже "свое" производство бытовой техники. По факту - скупают noname ширпотреб из Китая, лепят свой шильдик и продают как "сделано в Парагвае". На него невозможно даже инструкции найти в интернете, я уж не говорю про надежность, удобство использования или какие-нибудь смарт-функции.
Десятое - личная информация, а точнее - номера и данные вашей седулы, которая является основным документом, удостоверяющим личность. Для местных эта информация не является приватной - этот номер спокойно рассказывают на кассе для оформления вычета для налоговой, его просят везде, где нужно регистрироваться для хоть чего-то, инфа по ней подтягивается из реестров автоматически, даже если вы этого не хотите. Поэтому везде, где это важно, вас идентифицируют или по отпечатку пальца, или по лицу. Да, даже в тренажерном зале. Учитывайте это